УРОКИ ОДНІЄЇ БЕЗСЛАВНОЇ ВІЙНИ

Бажаючи проаналізувати хід і мотиви подій, описаних в 22 розділі 1-ї книги Царів, я скоро усвідомив, що цей аналіз буде неповним, якщо попередньо не висвітлити подій, описаних в 21-му розділі, тобто якщо на «велику» війну Ахава за Рамот Геліадський не подивитися через призму його «малої» війни за виноградник Навота.
Ці події, на перший погляд, між собою не зв’язані, адже між ними сталася ще одна важлива подія — Божий вирок, та смирення царя перед лицем Бога! Ахав перемінився, і ставлення Бога до Ахава перемінилося. Але … смирення і покори у царя Ізраїлю вистачило ненадовго (22:1). І ми знову бачимо колишнього Ахава без жодного сліду від цих перемін.
Скільки доводиться читати і слухати свідчень новонавернених, у яких вони розмальовують своє колишнє гріховне життя дуже барвисто, а про те, як перемінилося їхнє життя після навернення до Бога, обходяться кількома стандартними фразами, або й зовсім упускають. Але ж саме те, як перемінив Господь їхнє життя і як дав повну перемогу над гріхом, є найціннішим.
Мені розповідали про кількох братів, які в місцях позбавлення волі навернулися до Бога, потім були звільнені з ув’язнення, але за дуже короткий час через знову вчинені злочини усі потрапили в те саме місце. Найдивнішим для мене було те, що вони там у зоні в церкві знову «ходять в лідерах», як і було до того. Це не християнство, це — гра.
ЧИЙ ЖЕ «ВИНОГРАДНИК НАВОТА»?
«Рамот Гілеадський — наш» (22:3). Ця думка, а потім коротка фраза, сказана Ахавом до своїх слуг, є суттєвою рисою його характеру. З неї і розпочалася ота безславна війна проти Сирії, яка так ганебно закінчилася для царя і його дому.
Трьома роками раніше схожа думка, менша за масштабом, але не менша за нахабністю, виникла в царя Ізраїлю, коли він дивився на чужий виноградник біля свого дому.
«Виноградник Навота — наш», — певно подумав Ахав і звернувся до власника винограднику з пропозицією продати його йому, або обміняти на інший. Бажати мати біля дому овочевий сад — ніби й не гріх.
Але давайте прочитаємо десяту заповідь: «І не бажай … дому ближнього свого, ані поля його…» (Повт. Зак. 5:21). Ахав цього не міг не знати.
Коли ж Навот відмовився «віддати спадок своїх батьків», це не зупинило царя і його дружину. Проти непоступливого Навота розпочалася війна. Які ж обгрунтування своїх претензій до Навота мав Ахав? Ось вони:
1) виноградник близький до мого дому, а я хочу тут мати овочевий сад,
2) я — цар (21:7).
Іншими словами: «Якщо я — цар, то маю право мати те, що я бажаю!» Чи не на цьому грунтуються деякі сучасні «християнські» теорії про матеріальні права тих, кого Бог зробив «царями і священниками» (Об. 5:10).
І цього, виявляється, було для царя достатньо, щоб знехтувати законом Ізраїлю (ЗМ. 25:23), власним сумлінням, волею власника винограднику Навота і навіть його життям. «Віддай, або силою візьму» — це принцип злочинного світу і ще — нечестивих свя¬щенників (1 Сам. 2:16). Чи не внаслідок і цієї події з’явилося Шевченківське: «Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських» (Кобзар)? А як розгнівався Господь! (1Цар. 21:22, Іс. 59:15).
Та хіба на це звернув би увагу цар, якби не Ілля-пророк?
ЯК ПЕЧАТКА ЦАРЯ ПОТРАПЛЯЄ В РУКИ ЖІНКИ
«І написала вона листи від імені Ахава, і запечатала їх його печаткою…» Тут йдеться про Єзавель, нечестиву дружину такого ж нечестивого царя. Виникає питання: якщо дружина може подібні речі робити від імені царя і вільно користуватися його особистою печаткою, то навіщо потрібний цар? Такі речі навіть у світі не допускаються. Цей урок дуже повчальний (і печальний!) саме для нас, християн.
Не секрет, що новозавітна заповідь «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господу» (Еф. 5:22) не є популярною серед народу Божого. Розмови про рівноправність, про Навала та Авігею — це інша справа. Допустимий ще підхід до цього питання колишнього мого співпрацівника, який казав: «Всі важливі питання вдома вирішую я, наприклад: чи буде знайдений ковчег Ноя? Чи бути війні з інопланетянами? Де взялися індіанці в Америці до її відкриття? А всі інші дрібні питання: харчі для сім’ї, гроші на одяг, виховання дітей та ін. — вирішує дружина».
Нерідко сестра безпосередньо, або з допомогою хитрощів керує не тільки чоловіком і сім’єю, але яку б посаду чоловік не займав, аж до «царя», вона домагається того, щоб самій користуватися його «печаткою», тобто реальною владою в усій його «парафії». Якщо чоловік — пресвітер, то церквою хоче керувати його «пресвітерша», якщо єпископ — «єпископша» і т. п. А деяких служителів це влаштовує, бо ж легше слухатися жінки, щоб догодити їй (і опісля мати свою «власну» думку), ніж чинити згідно Слова, щоб догодити Богу.
А тому, що все це робиться всупереч Писанню, то в першу чергу страждає справа Божа, бо відступ від Слова Господнього завжди носить прогресуючий характер, а також страждають і гинуть Навоти, котрі не хочуть віддавати «батьківського насліддя» — відступати від істини Божої. Та хоч Навот може загинути, але Божа істина не гине, хвала Богу!
«СТАРШІ ТА ВЕЛЬМОЖНІ». ХТО ДЛЯ НИХ БОГ?
Із усіх персонажів історії про виноградник Навота чи не найогидніше виглядають «мужі міста, старші та вельможні» (21:8). Говорячи сучасною світською (і релігійною) мовою, це була «команда» посадових осіб Ахава, які за своїм положенням повинні були б зупинити підлий задум кровожадної Єзавелі, але вони, саме вони і творили з рабською догідливістю будь-які беззаконня за забаганками нечестивого двору. Бо одні з них були напоєні тим же диявольським духом, інші — страхом впасти в немилість до царського двору, а ще деякі діяли за принципом: «моя хата скраю, я нічого не знаю». Ні, це не були однодумці, це були «співнавмисники», про яких говориться у відомому вірші часів радянської доби: «Но там, где молятся портрету того, кто давит мысль и честь, единомышленников нету, лишь соумышленники есть». Тим не менше, вони в такій же мірі відповідальні перед Богом за скоєне, як і їхній цар.
Вони були тоді (і є тепер) посадовими людьми, котрі мали б творити суд і правду, але логіка у них, як у виконавців брудних справ злочинного світу: «Думати не корисно». Це про них писав пророк: «…усі вони ходять своєю дорогою, кожен зі свого кінця до своєї здобичі» (Іс. 56:11). На ці посади підбирають саме таких, інші там не втримуються. Чи не сарказмом звучить наказ Єзавелі знайти «двох негідних людей» для звинувачення Навота? Виявляється, що і цар з дружиною, і «старші з вельможними» вважали себе таки «гідними»!? Каміння на Навота кидали певно всі разом: і «гідні», і «негідні». Коли сини Якова стояли перед Йосипом, то теж казали: «Ми люди чесні» (1М. 42:11).
Виникає законне питання: «Як же ці люди, що вважали себе дітьми Авраама, Божим народом, знаючи вимоги закону Божого, могли так нахабно топтатися по Господніх заповідях, по власній совісті? Де ж у їхньому житті місце для Бога живого, Якому вони ніби поклонялися, і до Якого молилися?» У їхньому житті Бога живого не було. Вони виконували накази нечестивого царя, як накази бога, і то до тих пір, доки їм це було вигідно. їхнім дійсним богом була вигода.
На превеликий жаль, сучасні «старші та вельможні» часто діють за принципом Ахава, об’являючи «своїм» те, що насправді їм ніколи не належало, над чим вони ніколи не трудились і до чого вони мають таке ж відношення, як Ахав до винограднику Навота.
Друзі милі, брати та сестри, особливо ті, хто займаєте посадові місця! Перевірте себе уважно: хто чи що є вашим богом насправді! Що ви робите, коли Слово і ваша совість говорять вам одне, а людина (чи організація), від якої залежить Ваше сите життя, вимагає протилежного? Чию волю виконуєте? Тільки не прикривайтесь по¬рожніми словами, що робите гріх (наприклад, обманюєте), мовляв, «для блага народу», «для єдності», «для збудови», «для збереження миру», з необхідності «коритися старшим» і т. п. У Бога це не проходить! А відповідальність велика, дуже велика! Богу не скажете: «Я робив беззаконня, бо мені наказав цар чи начальник, а Писання, мовляв, вимагає коритися старшим». Читайте Дії 4:5,19.
«РАМОТ ГЕЛІАДСЬКИЙ — НАШ»
Докорив Бог Ахаву через пророка, і впокорився цар. Покора царя була до вподоби Богу (21:27-29), і… три роки не було війни між Сирією та Ізраїлем. Та за той час Ахав не тільки до Бога не наблизився, але взяла верх стара його природа. Тепер він замахнувся не на якийсь там виноградник, а вирішив відвоювати у сиріян Рамот Геліадський, який належав Ізраїлю по праву, як спадок від Бога. Не врахував цар лиш одного: що сам він остаточно став противником Богу. Рамот Геліадський — «наш», але Ахав — «не наш». Казав Господь до Давида: «Ти не побудуєш храму, а син твій… побудує» (1Цар. 8:19).
Дорогий брате, дорога сестро! Перш, ніж іти робити справу Божу, дізнайся напевне, чи цю справу Господь доручає саме тобі.
«Я-ЯК ТИ…» НЕ ПОСПІШАЙ ОБІЦЯТИ!
За тих три мирних роки благочестивий цар Іудеї Іосафат зріднився (2Хр. 18:1) з Ахавом (може сватами стали?) і приїхав до нього як до родича в Самарію з найкращими намірами. І в такому стані до нього раптом, як грім в ясний день, звертається Ахав: «Чи підеш зі мною на війну?» Сповнений добрим бажанням зблизити чи й об’єднати дві держави, які вийшли з одного кореня і не мають жодних принципо¬вих розбіжностей, Іосафат погоджується: «Я — як ти, народ мій — як твій народ…» І зразу ж опам’ятався: а чи є на це воля Божа? Він не хоче іти без волі Божої. Спрацювало благочестя царя Іудеї, але… запізно, бо обіцянка вже дана (читай Пр. Сол. 20:25).
Як часто ми необачно, обіцяючи задовольнити бажання друзів, свідомо чи не свідомо впрягаємося «до чужого ярма» з невірними (2Кор. 6:14). Спочатку приймаємо рішення, а опісля хочемо дізнатися про волю Божу щодо цього рішення. А буває, що ми лиш очікуємо схвалення Богом нашого власного рішення. Будьмо пильними, перш ніж обіцяти і вирішувати.
Ще один урок з цього приводу. «Чи слід було тобі допомагати нечестивцеві й любити тих, хто ненавидить Господа?» (2Хр. 19:2) — говорив Бог до Іосафата через пророка. В біографії Іосафата його участь на полі бою в Рамоті Геліадському була чи не найбруднішою плямою в житті.
Чув колись про молодого життєрадісного юнака, який в святковому настрої, в світлому костюмі поспішав на якусь зустріч. На дорозі стояв жебрак в брудному лахмітті. Юнак на ходу, не дивлячись, дістав з кишені монету і кинув жебракові. Той, глянувши на неї, вирішив, що це надто мало і назвав його жаднюгою. Юнаку це не сподобалося. Спочатку у них почалася сварка, а скоро вже, з’ясовували, хто з них правий, качаючись в обнімку в поросі… Згодом жебрак знову стояв, як і раніше, без найменших видимих слідів тієї пригоди, зате юнак після цього став таким, що не знав, куди тепер іти.
Це важливе застереження для усіх дітей Божих, які наперекір Писанню (Як. 4:4) шукають друзів у світі, або серед тих християн, котрі дружать зі світом.
ЗА ЩО ЦАРІ СВОЇХ ПРОРОКІВ ЛЮБЛЯТЬ?
«І зібрав Ізраілів цар пророків близько 400 чоловік…» (1Цар. 22:6). Ці 400 пророків безперечно вважали себе пророками Божими (читай слова Седекії в 22:24). А чиїми вони були насправді? Чиїми їх вважав Господь? Чи можемо ми про це дізнатися зі Слова Божого? Можемо. Прямим текстом (22:22,24) Писання називає їх пророками Ахава.
Коли пішла мова про Михея пророка, Ахав сказав: «Я не люблю його, бо він не пророкує про мене доброго, а тільки зле». Нічого подібного він не говорив про жодного з 400. Тих він, звичайно ж, любив усіх. Чому? Висновок від протилежного: бо вони пророкують про Ахава лиш добре. Всі 400? Так! Одноголосно? Так! Завжди? Так! І тільки добре? Так! Як же це може бути?
Справа в тім, що це теж «команда». Команда Ахава та Єзавелі, яка кормиться від її стола (18:19). Ми не можемо однозначно відповісти, чи це були ті самі 400 пророків, які раніше (18:19) названі дубравними, і лишилися після вигублення пророків Ваалових (18:40), чи тоді були знищені всі 850, а за короткий час від стола Єзавелі вже кормилися «близько 400» нових. Але це, як ми усі розуміємо, не мало тоді (і не має тепер) жодного значення. Тих пророків за короткий час знайдеться скільки завгодно, аби було кому їх кормити. А ось цим «пророкам» було (і є) важливіше знати бажання царя і цариці, щоб пророкувати їм по серцю, ніж дізнаватися про волю Божу. їхній бог завжди схвалює будь-які примхи їхніх годувальників. Тому і одноголосно. А для чого аж 400? Щоб для сторонніх «підтримка Богом дій царя» була більш переконливою.
Але для благочестивого Йосафата 400 пророчих «одобрям» виявилося замало. Йому потрібен був ще хоч один, який би не «кормився від стола Єзавелі». Символічно, що «нелюбимого» Михея Ахав додому не відпустив. Злі наміри царя очевидні. Йому потрібно було, щоб не майже всі пророкували про нього «добре», а таки всі. Та Бог беріг Михея, як і Іллю пророка.
Так було тоді, так є і тепер. Кожна система (і релігійна теж) намагається «викормити» власних «пророків» — духовних захисників своїх інтересів, зовсім не піклуючись про те, чи вони мають щось спільне з Богом Живим.
Лідерам цих систем надважливо інше — щоб їхні пророки були «надійні» для них і говорили про них завжди тільки добре, незалежно від того, що вони, лідери, роблять і як чинять.
Якщо ті люди, як би вони себе не називали, «кормляться від столу» гріховної релігійної Єзавелі, то все, що вони «вирощують» не має нічого спільного з Богом Небес. Це завжди буде підробка, «рослина, яку не Отець Небесний насадив» (Мт. 15:13), навіть якщо це робиться на духовному рівні. Ці пророки завжди будуть «казати добре» про ахавів, а ахави, в свою чергу, будуть любити і кормити їх і розширяти їхній штат. Пророк, який кормиться «від столу Єзавелі» (1Цар. 18:19), не може бути пророком Божим, бо в ньому навіть «дух від Бога» стає «духом обману» (22:22).
ЧИ МОЖНА ОБМАНУТИ БОГА?
Це питання мимоволі виникає, коли читаєш 1Цар. 21:20-29; 22:8,27. Як можна «упокоритися» так, щоб після такого страшного беззаконня отримати ласку Божу, пізнати Його милість, а потім знову повернутися на свій колишній шлях?
На смирення, на покору, на щире покаяння Бог завжди проявляє милість. То чому ж так сталося з Ахавом? Ахав обманув Бога? Ні! Але Бог дав йому шанс принести «гідний плід покаяння» (Мт. 3:8), якого Ахав не приніс. Цебто, після свого смирення і покори перед Богом він мав навести порядок в Ізраїлі, як це зробив колись Гедеон (Суд. 6:27), чи благочестивий Іосафат (2Хр. 17 розділ), чи пізніше Іосія (2Хр. 34 р.) в Іудеї. Сказавши «А», потрібно було сказати «Б».
Потрібно було покаятися перед родиною Навота, повернувши їм відняте, а за причинений біль віддати їм, може, навіть усі свої виноградники, щоб люди побачили, що цар дійсно перемінився, і повірили йому. Та Ахав цього не зробив.
Потрібно було відібрати від Єзавелі царську печатку (реальну владу), і за всяку ціну привести таки цю жінку до смирення, якби, навіть, для цього довелося й лозину застосувати. Може хоч це зберегло б її від жахливого фіналу, який чекав на неї. Ахав цього теж не зробив.
Усіх «знатних і вельможних» треба було замінити або привести до покаяння і покори Богу. Якби Ахав за цю нелегку справу взявся, то Господь, безперечно, допоміг би йому. Тоді про війну за Рамот Геліадський цареві й думка не прийшла б, бо праці, Божої праці вистачило б йому до кінця життя. Ахав цього і не думав робити.
А після всього потрібно було і весь Ізраїль навчити та навернути до Бога ї до правди Його, як це зробив в Іудеї благочестивий Іосафат (2Хр. 17:7-9). Звичайно, цього Ахав теж не зробив. І став Рамот Геліадський зашморгом для Ахава і його дому.
Хіба це не важливий урок для сьогоднішніх релігійних лідерів та й для усіх нас? Звичайно, замість того, щоб покаятися, виправити свої стосунки з Богом і принести гідний плід покаяння, відмовитися від ситого життя, п’ючи гріх як воду в нечестивій системі, легше знайти для себе якийсь «Рамот Геліадський» і почати війну за нього, щоб приховати від людей своє власне нечестя і себе самого, як опору цієї нечестивої системи. Але останнє слово за Богом!!!

КОМУ БУЛА ПОТРІБНА ЦЯ ВІЙНА?
Йшла війна, витрачалися величезні кошти, проливалася кров, були поранені і гинули люди — і дивно, що все це відбувалося виключно внаслідок честолюбних амбіцій однієї єдиної нечестивої людини, наділеної царською владою. Про це свідчать і розмова Ахава з Іосафатом, і наказ мудрого Сирійського царя (22:31), і завершення бою (22:36). Нікому, крім Ахава з його амбіціями, ця війна не була потрібна, нікому нічого доброго вона не принесла і не могла принести, хіба що здійснилося визначення Боже щодо самої людини, яка спричинила цю війну, і яка, якби лишилася живою, могла б зробити ще багато зла в Ізраїлі.
«А ЧИ СТОСУЄТЬСЯ ЦЕ МЕНЕ?»
Нарешті, ми повинні це питання розглянути ще в одному аспекті. Хтось скаже: «Я — людина маленька, одинока, мною всі керують, а у мене в підпорядкуванні немає нікого, навіть сім’ї (ще чи вже) не маю, і тому ці проблеми мене зовсім не стосуються, хай про це інші думають.
Брате чи сестро, я хочу тобі заперечити. Якщо Господь зробив нас, викуплених Його кров’ю, «царями і священниками для нашого Бога», то все, що стосується царів і священників згідно Писання, стосується кожного з нас і тебе також. Стосовно тебе стоять ті ж питання.
По-перше. Кому ти віддав «печатку», кому належить реальна влада твоєї внутрішньої людини? Чи нею беззастережно розпоряджається твій відроджений дух, чи вона ще знаходиться у твоєї Єзавелі — у гріховної плоті, яка керується своїми пожадливостями? Від цього для тебе залежить все, і цим визначається, хто ти є для Бога.
По-друге. Хто твої «старші та вельможні», з якими ти радишся, і які виконують волю твою? Чи це добра відроджена совість, просвітлений Богом розум і віддана Христу воля в Дусі Святому, чи це лукавство задля земної вигоди, підступна хитрість в залежності від обставин в дусі цього часу і рабська природа стосовно сильних світу цього: багатих, впливових і наділених владою?
По-третє. Які думки переважають і наповняють душу твою? Чи це «команда» із 4-х (чи й більше) сотень підспівуючих лестощі твоїм амбіціям, викормлених тобою думок (пророків), яких ти всіх знаєш поіменно і дуже їх любиш, а вони тебе? Чи докоряючий тебе Дух Святий (Михей) є бажаним і любим гостем твоїм серед думок твоїх, і Його докір ти не відкидаєш, а бережеш його «в щирому і доброму серці», щоб принести «плід в терпінні» (Лк. 8:15)?
Від відповіді на ці питання залежить твоя доля у Вічності!
«Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим. 12:21)

В’ячеслав КАПЛУН

Євангельський Голос 2/2004

Кстати, тоже очень интересно:

  • Христове домобудівництво Мій нинішній стан - це занепокоєння з приводу істинного розуміння таємниці Христового домобудівництва. Сьогоднішнє розділення християнства на чисельні конфесії при одній і тій же Біблії є […]
  • Щоб встояти «Зодягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли встояти проти хитрощів диявола» Еф. 6:11 «Отже, улюблені... постарайтеся стати перед Ним незаплямованими і бездоганними у мирі» 2Петр. […]
  • ПЕРЕМОГТИ! «Хіба ви не знаєте, що ті, що біжать на змаганнях, біжать усі, але один одержує нагороду?» (1Кор. 9:24) Зараз ми не будемо дивитися, як Бог приводить людину до покаяння, а почнемо нашу […]
  • Благословіння та вирок Говорячи про духовний стан та про духовний устрій ізраїльського суспільства Ісус Христос говорить: «на сидінні Мойсеєвім усілися Книжники та фарисеї» (МТ. 23.2). Констатуючи факт […]

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Понравилась публикация !? Хотите получать новые прямо в свой почтовый ящик ? Нет ничего проще !